Айрширська порода корів

Породи великої рогатої худоби з північних країн не відрізняються високою продуктивністю. Виключенням є айрширська молочна порода корів, яка гарантує високі надої незалежно від навколишніх умов.

Вона має шотландське коріння і була офіційно виділена в 1862 році, хоча історія її вдосконалення набагато довша. На сьогодні айрширські корови поширені не тільки у себе на батьківщині, а й у Швеції, Росії й Фінляндії.

Особливості айрширських корів

Головна характеристика айрширської породи корів — висока продуктивність. В середньому вони дають 5000-7000 кілограмів молока на рік. При цьому воно не втрачає анітрохи у вміст корисних мікроелементів. Так, білка в молоці 3,4-3,5%, а жирність становить близько 4,2-4,3%.

Колір айрширів червоно-білий, бики інколи мають темні, майже чорні плями. Впізнати їх по забарвленню важко, але у них є інші характерні риси:

• пряма лінія спини;
• вузькі глибокі груди;
• маленька голова;
• короткі ноги;
• закруглені роги з направленими назовні гострими кінцями.

Кості у корів тонкі, їх добре видно через шкіру. На відміну від інших молочних порід, айршири мають розвинену мускулатуру, що пов'язують з їх гірським походженням. Вим'я представники породи мають велике, із сосками середньої довжини.

Айрширські корови у холці досягають 125-130 см. Бики вищі — близько 140 сантиметрів. Середня маса дорослої корови 450-480 кілограмів. Бики до трьох років досягають ваги у 7 центнерів, а дорослі плідники до 900 кг.

Худоба даної породи довго живе: у найкращих господарствах Фінляндії дають молоко до 20 років. В середньому корисний період не перевищує 15 років, тим не менш, це все одно більше, ніж у інших високопродуктивних порід.

Утримання корів айрширсьокії породи

Завдяки тому, що айрширці виводились в суворих умовах північних районів, вони без проблем пристосовуються до нових умов. Цікавим є той факт, що чим далі на південь, тип гірше відчувають себе корови даної породи. Через погану переносимість спеки, їх не можна тримати у степових районах.

Айрширські корови мають міцне здоров'я і хорошу витривалість. Краще за все їх утримувати на вигонах, хоча вони показують високі показники продуктивності й при утримуванні на фермах у стійлах.

Через фізіологічні особливості вимені, айрширські корови швидко звикають до доїльних апаратів. Тварин із короткими сосками подоїти вручну взагалі буває проблематично.

Особливих умов потребують лише телята айрширсьокої породи, а також корови перед отеленням. Їх утримують окремо, регулярно проводять ветеринарні огляди. Незважаючи на міцне здоров'я, в цей період вони схильно до різноманітних захворювань.

Окремої уваги потребує підготовка до зимування. Оскільки айрширська порода корів виведена в північних районах, приміщення не обов'язково робити опалюваним. Необхідно облаштувати надійну систему вентиляції для подачі свіжого повітря, а також захистити від протягів. При колективному утримуванні тварин комфортна температура в приміщеннях підтримується за рахунок природного тепла.

Велика рогата худоба айрширської породи має складний характер: часто зустрічаються лякливі або агресивні особини. Для того, щоб гарантувати безпеку іншим тваринам та персоналу, роги необхідно обрізати. У нас ця процедура проводиться зрідка, але на батьківщині корів у Шотландії її здійснюють ще молодим телятам.

Як годувати айрширських корів

Незважаючи на невибагливість цих тварин, до складання раціону необхідно ставитись серйозно. Не зайвим буде залучитись порадою спеціаліста: ветеринара чи фермера, який давно займається розведенням айрширської породи худоби.

В “меню” повинні бути:

• суха речовина;
• соковиті кормові культури;
• мінеральні добавки;
• комбікорм.

Суха речовина завжди складає 50-74% від загальної маси. Основним її джерелом слугує сіно, солома, стебла кукурудзи. 25-30% кормів — це свіжа трава, коренеплоди, кабаки.

Навіть прихильникам натурального відгодовування не варто відмовлятися від використання комбікорму та харчових добавок. Комбікорм за необхідності можна замінити зерновим фуражем, соєвою чи соняшниковою макухою. Вони слугують головним джерелом енергії та протеїну.

Айрширські корови без проблем переходять на нове харчування, але проводити його різку зміну всеж-таки не не рекомендується.

Харчові добавки для великої рогатої худоби — головне джерело мікроелементів. Альтернативним буде дідівський спосіб: сіль-лизунець, крейда, кісткове борошно. Всі необхідні для розвитку скелету і покращення імунітету мінерали є в рибній муці.

Розведення айрширських корів

Скороспілість і плодовитість породи дозволяє без проблем налагоджувати її розведення. Телиці айрширської породи досягають статевої зрілості у 18 місяців. Приблизно в цей час проводять першу злучку. Оптимальним часом для неї буде середина весни: так отелення відбудеться взимку, і найбільш продуктивний період лактації випаде на літо, коли немає ніяких проблем із кормовою базою.

Бички айрширської породи розводяться в основному як плідники. Вирощувати їх для забою не рентабельно через слабкий вихід м'яса. Навіть при правильному відгодовуванні він рідко перевищує 50%.

Народжуються телята айрширської породи вагою 25-30 кг. Як правило, втручання людини при отеленні не необхідне. Масу телята набирають швидко, однорічна худоба вадить до 300 кілограмів.

Відгуки власників

Айрширська порода корів користується великою популярністю. Завдяки високій молочні продуктивності, вона поширилась по всім північним країнам Європи і Америки, а також у гірських районах. Для доїння такої високопродуктивної корови потрібно використовувати доїльний апарат об'ємом колектора 240 см³. Мешканці півночі залишають хороші відгуки про цю породу. Особливо наголошують на високу здатність до підлаштування до нових умов.

Окремої уваги заслуговує якість молока айрширської породи. За словами хазяїв, воно чудово підходить як для пиття, так і для приготування вершків і масла (завдяки жирності отримують високий вихід цих молокопродуктів). Чудовим підтвердженням якості я ще і той факт, що з молока айрширів виготовляють дитяче харчування.

Айрширська корова — ідеальна тварина для північних регіонів, умови якого погано переносять інші види худоби. При цьому порода не просто пристосовується до них, а продовжує давати високі надої.